Спроба бути кимось не зовсім ти, ким ти є. Ні, не так.
Грати не свою роль.
Бігти, коли природніше стояти на місці. Спроба зійти з глузду і стати людиною для людей. Це так не нормально.
Чекати, чекати, чекати. Коли звернуть на тебе увагу, знайдуть, що відповісти. І буде приємно написати щось у відповідь. Сидіти на голках від нетерпіння, вичікуючи оту, саме ту людину, з якою, здається, можна було спілкуватися, не змовкаючи, відкинувши роль "того, хто все знає і від того мовчить".
Але це знову роль, головне в якій - припасти до смаку, зацікавити, зачепити в чужий душі щось своє і звичне та прив’язати до себе, прив’язавшись, можливо міцніше. І знати, чекати, коли тебе знов полишать, обміркувавши, що "оте" спільне не таке вже і вагоме, аби перекручувати своє життя  марних сподіваннях.
Чекати, чекати, чекати. Коли все буде. Коли настирливі друзі замість набридливого будильника. Коли вони взагалі будуть, а не виринатимуть з потоку життєвої мішанини від твоїх зусиль.
Це самотність серед натовпу. За  ті роки вона встигла пустити гілля крізь душу і вітер знадвору колише крону.

Отредактировано Asche (31.10.2009 20:34:33)